Калуський кар’єр – цікавий витвір промисловості. Це в минулому потужне родовище калійно-магнієвих солей, зараз це величезне водосховище солончаку, затоплена система шахт із затопленим кратером. Величезна воронка, глибиною близько 200 м., –  конусоподібна спіраль, яка в глибині надр розгалужена мережею шахт, які проходять глибоко під землею під територією всього міста Калуша. Як саме побудована ця мережа, на якій глибині і на скільки протягнена, – все це засекречена інформація, яку ніяк не можу отримати. Проте добре відомо про одну із них, яка простягається через вул. Долинську, через район Загір’я аж до с. Хотіня. Заборонено будувати будівлі, вищі 3-го поверху, особливо житлові, над територією шахти через потенційну небезпеку обвалу, адже шахта проходить відносно не глибоко. Також, після затоплення шахт, почала руйнуватися порода, особливо верхні шари надшахтних надр. Існує неофіційна версія, яка приховано з’являлася у колах місцевої влади, коли поставало питання щодо можливості чи небезпеки обвалу русла річки Лімниці в саму шахту. Ця інформація звучала в час, коли порушувалося питання незаконного видобутку гравію у прибережних районах річки. Власне, спостереження багатьох людей дають можливість зауважити зміну кількості річкової водної маси від с. Добрівляни до с. Хотінь, враховуючи фактор місцевих водозабірних станцій щодо їхнього впливу на кількість води в річці. Вода кудись зникає. І коли заявляють про можливість обвалу річки у шахту, значить шахта проходить і аж за с. Хотінь.

Колись у цих шахтах працювали зеки, довший час вони жили глибоко під землею і добували соляні породи. Щоб вивезти цю породу до кратера, використовували коней, які возили солі від глибин шахти до дна кратеру, звідки цю породу вантажили на Белази, які по спіралі виїжджали, піднімалися на поверхню, щоб далі вивозити сировину до заводу.

Згодом завод закрили уже в час незалежності України, кар’єр запустили, і шахти почали наповнюватися як джерельними водами, так і дощовими. Спочатку воду викачували насосами, проте згодом і те припинили. Тепер з кожним роком рівень води піднімається на кілька метрів і цього року цей рівень води у кратері перевищує рівень поверхні території житлових міських масивів. Одним словом, цей величезний об’єм солоної води утримується тільки кар’єрними круговими горами, які утворилися через вивіз землі із шахт. Поступово ця рана землі почала загоюватися, суцільна соляна територія почала зеленіти, обростати травою, потім деревами, кущами. Дощовими водами солі з пагорбистих прикар’єрних територій просочувалися вглиб землі, покриваючись справжнім грунтом. Ще від радянських часів, в період неабиякої активності бандитизму, цей карєр завжди був і є місцем поховання і вбивства людей, – жертв розборок, криміналітету, як місцевого, так і обласного. Не рідко із затопленого кратеру витягували трупи людей із зацементованими ногами, з різними прикріпленими вантажами, просто вбитих, деколи цілі машини із трупами доводилося піднімати із дна солончаку. Проте, з глибиною у 200 метрів можна припустити, скільки ще там розчинялося, під дією їдких солей, трупів людей, про яких у місті говорили: пішов з дому і не повернувся.

Ще однією проблемою є небезпека потрапляння русла іншої річки – Сівки, у водосховище, що ще пришвидшить підняття рівня водосховища. Це призведе до таких можливих одночасних наслідків: – вода може просто почати переливатися за штучні береги водосховища Домбровського кар’єру, заливаючи всю околицю соляним розчином; збільшиться інтенсивність потрапляння соляних розчинів у ґрунти довколишніх територій, перетворюючи їх у непридатні для життя мертві пустелі (до речі, ці солі уже просунулися по ґрунтах, через джерела і підземні потоки, аж на кілометр, до річки Млинівки, на південь від кар’єру. Хорошим доказом цього є не тільки свідчення лаборантів, які час від часу беруть проби ґрунтів берегу Млинівки на визначення концентрації солей, але й очевидна зміна біологічних умов озера, яке розташоване по середині між кар’єром і Млинівкою. Ще десять років тому це було глибоке, чисте озеро з великою кількістю озерної фауни і мінімальною кількістю флори. Тепер же, воно перетворюється у болото, бо під дією солей активно заростає водоростями, об’єм яких уже перевищує об’єм води самого озера, риби стає все менше); і остання проблема: це самі шахти, які все більше наповнюються водою із водосховища, а під дією тиску водної маси цього ж водосховища, можуть в будь-який момент, у будь-якому місці прорватися на поверхню, і не виключено, що на території міста, утворюючи при цьому величезні і глибокі воронки соляних грязьових розчинів, як це вже було сталося кілька років тому на території міста.

Ніби більш-менш все знав про кар’єр, звісно ж окрім схеми шахт, проте завжди хвилювало питання радіаційної небезпеки на території кар’єру. Багато старших людей казали, що в радянські часи можна було навіть побачити попереджувальні знаки про небезпеку високого рівня радіації на території Домбровського кар’єру. Уранові солі там не добувалися, проте з фізики знаємо, що багато металів можуть утворювати ізотопи, тож цілком можливо було б припустити, що, наприклад, поряд із покладами калійних солей можуть зустрічатися скупчення ізотопів калію. Чи, власне, виходячи з того факту, що природна радіація є повсюди, можна припустити, що джерела радіації, переривши сотні кубічних метрів землі, таки можна надибати, будь то навіть уранові солі, проте в незначній кількості.

Типові значення радіаційного фону:

• на вулиці (відкритій місцевості) – 8-12 мкР / год;
• в приміщенні – 15-20 мкР / год.

Допустима норма радіації – 25-30 мкР / ч.

тут значення починаються з нуля – що говорить по відсутність радіації

Проте завжди була проблема із технічним вирішенням цього питання, а саме – відсутність дозиметра. Але нарешті проблема вирішилась завдяки другу, який приїхав на час відпустки до Калуша, і привіз дозиметр-радіометр промислового зразка марки “Стора-В РКС-01“, який дозволяє вимірювати рівень гамма- і бета-випромінювання на досить точному рівні. Щоб довго не розписувати, наніс дані на карту. Виміряли прикар’єрні території (Домбровський ліс, вищезгадане озеро, підніжжя карєру), сам карєр аж до самого водосховища. Як виявилося, жодної небезпеки радіаційного випромінювання нема ніде, максимальний зафіксований рівень – 0.16 мкЗв/год. (гамма-випромінювання) – виявлений у одному із водосховищ поблизу основного водосховища (суміжні водосховища використовувалося для перекачування соляних розчинів з основного водосховища у додаткові для стримання підняття рівня води основного водосховища). Цей рівень є досить низьким, враховуючи, що максимальне допустиме значення – 0.30 мкЗв/год., не критичне, але таке, після якого рівень випромінювання стає небезпечним для здоровя. Для прикладу, в Києві, місті, наближеному до епіцентру Чорнобильської катастрофи, середній показник складає 0.20 мкЗв/год. У прикар’єрних територіях Калуша середній показник складає 0.11-0.12 (0.1175) мкЗв/год. Щодо бета-випромінювання, то для таких вимірювань вибиралися окремі ділянки чи предмети, як от соляний висип, чи певна порода. Максимальний зафіксований показник – 0.015*10³/см²*хв.
Отже, жити можна. Дерева, рослини мають однаковий із навколишнім середовищем рівень гамма-випромінювання (0.11 мкЗв/год.),

Анатолій Головчак